Враги не демонстрировали исключительно ненависть и презрение. Великий ізраїльський мислитель Єшаягу Лейбовіц (Yeshayahu Leibowitz) не завагався назвати його – аж ніяк не маючи наміру його хвалити – найбільш харизматичною особистістю в історії світу. Гітлер чинив вплив і після смерті, в другій половині століття, яка відзначалася уже не антагонізмом між комунізмом і фашизмом, а більш первісним конфліктом між комунізмом і капіталізмом – комуністи невтомно підкреслювали, що модель Трумена, ба навіть Кеннеді, треба вважати безпосереднім продовженням антикомунізму Гітлера. Це твердження було помилковим, адже не було серйозно потрактовано різницю між бойовитістю і браком бойовитості. Проте ця теза не була, мабуть, більш неправдивою, аніж теза Гітлера про євреїв як винуватців усіх нещасть.
Я усвідомлюю, що така точку зору може викликати неприємне здивування, ба навіть обурення. Проте гадаю, що можна з нею погодитися, якщо поміркувати не емоційно, а рефлективно. Я уже сказав, що найбільш ранні заяви Комуністичного Інтернаціоналу особливо рішуче і в надзвичайно позитивному тоні артикулювали те, що сьогодні усі називають глобалізацією. Власне це мав на увазі Гітлер, висловлюючись у вкрай негативних словах про загрозу найвищої та найбільшої тиранії, яка володіє усім світом, чим, на його думку, була невидима єврейська держава. Тому треба сказати, що слова "єврей" і "єврейська держава" були для Гітлера метафорами, конкретизацією, яка натякала на щось значно ширше і абстрактніше, тобто власне глобалізацію та процес гомогенізації світу.

Дата: 24 июня 2011